45

Останнім часом термін «клас енергоефективності» активно використовується в повсякденному житті. Придбаваючи побутову техніку й навіть електролампочки, ми намагаємося вибрати такі, які б відрізнялися найменшим енергоспоживанням і мали маркування А, В або, принаймні, С.

Усього є 7 класів енергоефективності: від А до G. Кожен із них характеризується своїм рівнем енергоспоживання.

Найменший рівень енергоспоживання має техніка класу А. Зазвичай він повинен бути менше половини нормативного енергоспоживання для такого виду техніки чи обладнання. Техніка класу С має енергоспоживання на рівні нормативного. У решти класів (D, E, F і G) енергоспоживання в зростаючій мірі вище нормативного.

Приблизно такий самий принцип полягає у визначенні класу енергоефективності будівель. Ті ж 7 класів енергоефективності — від А до G, але є низка відмінностей в їх визначенні. Вони пов’язані з призначенням будівель (житлові будинки, громадські будівлі за напрямами ― навчальні, спортивні, торговельні, лікувальні тощо), поверховістю будівель, розташуванням за кліматичними зонами (Україна має 2 кліматичні зони).

Енергоспоживання будинків визначається двома шляхами:

1) розрахунковим;

2) на підставі фактичного енергоспоживання за даними лічильників або інших приладів обліку.

Як правило, розрахунковий метод застосовується для новобудов, будівель, які реконструюються та капітально ремонтуються, на підставі проектної документації.

Для існуючих будівель більш прийнятним є визначення енергоспоживання за даними приладів обліку, хоча може здійснюватись і розрахунковим шляхом, якщо на цю будівлю збережена первинна проектна документація та проведено аналіз стану огороджувальних конструкцій і внутрішньобудинкових інженерних систем.

Водночас визначення фактичного енергоспоживання існуючих будівель за даними приладів обліку має істотний недолік. Наприклад, якщо будинок постійно недоотримувало теплову енергію (т.зв. недотоп) у кількості, необхідній для створення комфортних умов проживання, його енергоспоживання, визначене за даними приладів обліку, буде занижено, що призведе до подальших помилок при визначенні класу енергоефективності.

Клас енергоефективності будівлі визначається на підставі зіставлення отриманих значень енергоспоживання з нормативними значеннями максимальних теплових витрат житлових і цивільних будівель, які наведені в ДБН В.2.6-31.2006 «Теплова ізоляція будівель». Так, наприклад, відповідно до змін № 1 до цих ДБН, уведених у дію із 01.07.2013 р., для 9-поверхових житлових будинків, розташованих у I кліматичній зоні, нормативні річні теплові витрати становлять 55 кВт.год/кв.м опалювальної площі будинку. Якщо енергоспоживання вашого 9-поверхового будинку знаходиться на цьому рівні, він має клас енергоефективності С. Якщо менше половини ― це вже клас А. Якщо більше наведеної норми ― це більш низькі класи.

Слід зазначити: прийняті в Україні нормативи максимальних теплових витрат кореспондуються з європейськими нормами, які коливаються на рівні 30-40 кВт.год/кв.м. Водночас фактичне енергоспоживання більшості існуючих житлових будинків у нашій країні — на рівні 150–250 кВт.год/кв.м.

Напевно, у більшості читачів постане запитання: а навіщо потрібні всі ці класи енергоефективності будівель? Прагматичний захід давно надав відповідь на нього. Завдяки інформації про клас енергоефективності будівель визначається реальна вартість нерухомості. Чим вище клас — тим дорожче нерухомість. І це зрозуміло, оскільки експлуатаційні витрати на утримання таких будівель будуть менше. У більшості країн західної Європи інформація про клас енергоефективності будівлі вивішується на його фасаді, її можна отримати і з відповідних електронних баз даних.

В Україні поки не розпочато роботу з енергетичної класифікації будинків, ведеться підготовка до неї, напрацьовується нормативно-правова база, відпрацьовуються методики визначення класів енергоефективності будівель. Початком широкомасштабної діяльності щодо цього має послугувати ухвалення Закону України «Про енергетичну ефективність будівель», проект якого (проект № 1566 від 22.12.2014 р.) уже розроблений і знаходиться на розгляді у Верховній Раді. Проектом передбачено введення обов’язкової паспортизації та сертифікації енергетичної ефективності будівель.

Обов’язкову паспортизацію передбачено запровадити для всіх об’єктів нового будівництва, реконструйованих і капітально ремонтованих будівель. При цьому на стадії проектування визначаються розрахункові показники енергетичних характеристик об’єктів будівництва, реконструкції та капітального ремонту, які потім зіставляються з нормативними, і надається оцінка відповідності розрахункових показників мінімальним вимогам енергоефективності такого виду будівель. Паспорт енергоефективності будівлі є окремим документом у складі проектно-кошторисної документації на об’єкт.

Обов’язкову сертифікацію передбачено запровадити переважно для існуючих об’єктів, опалювальною площею понад 500 кв.м, при їх відчуженні чи зміні майнових прав, а також будівель, що знаходяться в державній і комунальній (при відповідному рішенні органу місцевого самоврядування) власності. Своєю чергою, визначаються фактичні показники енергоефективності, які оцінюються з точки зору відповідності мінімальним вимогам енергоефективності. В енергетичному сертифікаті обов’язкова розробка рекомендацій щодо підвищення рівня енергоефективності будівлі. Визначено 10-річний строк дії сертифіката.

Передбачається, що результати паспортизації та сертифікації енергетичних характеристик будівель включатимуться до системи містобудівного кадастру. Така інформація має бути доступна для юридичних і фізичних осіб на офіційних веб-сайтах органів місцевого самоврядування.

Звісно, для того щоб енергетичні паспортизація та сертифікація стали реальністю, необхідно ще багато зробити. Передусім слід удосконалити нормативну базу з енергоефективності будівель і в першу чергу переглянути ДБН «Теплова ізоляція будівель». У ньому необхідно чітко встановити методику визначення класу енергоефективності будівель відповідно до вимог ДСТУ EN 15217 «Методи визначення енергетичних характеристик та енергетичної сертифікації будівель», відкоригувати нормативи максимальних теплових витрат житлових і цивільних будівель, визначити форму паспорта й сертифіката енергетичної ефективності будівлі.

Не менш важливий аспект пов’язаний із підготовкою фахівців у галузі енергетичної паспортизації та сертифікації. Необхідно вирішити питання з їх навчанням, розробкою навчальних програм, професійною атестацією. Зрештою, слід визначитися з органом, який проводитиме цю атестацію.

Підсумуємо

Певна річ, надалі на нас чекає велика й відповідальна робота. По суті, необхідно буде провести енергетичний аудит усього наявного фонду житлових і громадських будівель країни. Однак без цього надто складно уявити обсяги майбутньої термомодернізації та спланувати програму її реалізації.

За матеріалами компанії «Данфосс ТОВ»