На прибудинковій території один зі співвласників самовільно виділив собі місце для паркування автомобіля та встановив паркувальний бар’єр. На неодноразові звернення співвласників з проханням прибрати встановлений пристрій не реагує. Як і хто в такій ситуації має демонтувати встановлений паркувальний бар’єр?

ВІДПОВІДЬ: Безумовно, самовільне встановлення паркувальних бар’єрів на прибудинковій території є незаконним. Тож співвласники мають право вимагати їх демонтажу. І якщо вирішити питання по-добросусідськи не вдається – за встановленням справедливості слід прямувати до суду. Далі – розлогіше.

Передусім завважимо, що прибудинкова територія є спільним майном співвласників, що належить їм на праві спільної сумісної власності (п. 6 ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14.05.2015 р. № 417-VIII (далі – Закон № 417); ч. 2 ст. 382 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ)).

А право власності є одним із цивільних прав, яке особа, в разі його порушення, має право захищати (ч. 1 ст. 15 ЦКУ).

Найдієвіший механізм захисту у ситуації, що розглядаємо, – шляхом звернення до суду.

Відзначимо, що згідно з ч. 2 ст.16 ЦКУ способами захисту цивільних прав судом можуть бути, зокрема:

  • припинення дії, яка порушує право (п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦКУ);
  • відновлення становища, яке існувало до порушення (п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦКУ).

Зважаючи на це, співвласникам слід звертатися до суду з вимогою зобов’язати осіб, які встановили паркувальні бар’єри:

1) припинити порушувати права співвласників шляхом самовільного захоплення частини належної їм (співвласникам) земельної ділянки;

2) відновити становище, яке існувало до порушення, а саме – демонтувати відповідні пристрої.

Водночас, якщо, приміром, у зв’язку із встановлення паркувальних бар’єрів співвласникам було завдано майнової шкоди (скажімо, пошкоджено асфальтне покриття), можна також просити суд, аби той зобов’язав винуватців відшкодувати заподіяні збитки (на підставі п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦКУ).

У співвласників, імовірно, може виникнути закономірне запитання: а чи не можна демонтувати відповідні паркувальні бар’єри самостійно? Адже чекати винесення судового рішення та набрання ним законної сили часом доводиться довгенько, особливо якщо сторона-відповідач вдається до його оскарження. Та й про витрати на правову допомогу, сплату судового збору не можна забувати.

Так, дійсно, поряд із судовим захистом одним із способів захисту власних порушених прав ЦКУ називає самозахист (ст. 19). Щоправда, із деякими застереженнями:

  • самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 19 ЦКУ);
  • способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням (ч. 2 ст. 19 ЦКУ).

Зважаючи на викладене, якщо з тих чи інших причин є невідкладна потреба звільнити територію від паркувального бар’єру, співвласники можуть це зробити самостійно. Адже навіть якщо власник відповідного пристрою звернеться до суду (що сумнівно, якщо бар’єр встановлено протиправно), cуд у гіршому випадку зобов’яже співвласників відшкодувати його вартість.

Однак у загальному випадку все ж радимо діяти через суд: у разі задоволення позову всі судові витрати відповідачем буде відшкодовано.

Вікторія Туманова,
юрист м. Київ