Що дали українцям реформи, проведені 2018 року в комунальному секторі? Одночасно і дуже багато, і дуже мало.

Слова про великі успіхи – зовсім не перебільшення. Минулого року відбувся запуск роботи Фонду енергоефективності. Уже з квітня цього року українці зможуть подавати заявки, отримуючи компенсацію частини витрат на тепломодернізацію будинку.

Це той інструмент, який показав успішну роботу в переважній більшості країн Східної Європи. І це дає надію, що він буде успішним і в Україні.

Тим більше, є досвід попередніх років, коли величезний попит на державну програму “Теплих кредитів” показав, що інтерес українців до модернізації своїх будинків дуже значний.

Та тут нам доведеться перейти до того, чого “дуже мало”. Яким би сучасним не був Фонд, він – лише інструмент. Інструмент, який може працювати тільки в ринкових умовах.

А з цими ринковими умовами в Україні поки що не склалося. І про це варто поговорити детальніше.

Попит без пропозиції

Як відомо, попит народжує пропозицію. Принаймні – має. В Україні вже виник сегмент потенційних користувачів комунальних послуг. З ухваленням закону про житлово-комунальні послуги, кожен багатоквартирний будинок – чи створене там ОСББ чи ні – отримав можливість вибору послуги з управління. Інша річ, чи знають про це самі мешканці цих будинків.

Якщо взяти суху статистику, то станом на середину минулого року понад 16% українських будинків вже створили ОСББ. Ще в 7% будинків співвласники керують самостійно, в 3% – є житлово-будівельні кооперативи.

Усі ці будинки мають одну спільну рису – мешканці об’єдналися і взяли турботу про будинок у власні руки. Та виникає питання: а чи можна якось інакше? Звичайно. Європейський досвід показує, що переважною більшістю будинків керують професіонали, найняті мешканцями.

В Україні ж, за статистикою, лише 6% будинків керують професійні управителі. Ця цифра, до речі, вельми оптимістична. Адже український досвід останніх років однозначний: найчастіше професійними управителями є комунальні підприємства. Іншими словами – колишні ЖЕКи. Договір з якими часто укладають в добровільно-примусовому порядку.

Через неусвідомлення мешканцями своїх прав більше половини українських багатоквартирних будинків перебувають у сірій зоні – вони ще не вибрали самостійно управителя і навіть не знають, як це зробити на практиці.

А це не так легко, як здається.

Уже два роки, як монополію ЖЕКів мав змінити ринковий відбір, коли мешканці самі обирають компанію, яка надаватиме послуги з утримання будинку.

Нюанс у тому, що місцевій владі вигідно, щоб вони залишалися в цій сірій зоні, коли альтернативи комунальним підприємствам немає і не передбачається.

 

Особливість реформи по-українськи полягає в тому, що новим компаніям або приватним підприємцям – управителям обмежено доступ на місцевий ринок. А пасивність людей і відсутність інформації про право вибору управителів часто вигідні місцевій владі. А без цього реальна реформа неможлива.

Такі різні Польща і Литва

Щоб довести останню тезу, варто згадати досвід східноєвропейських країн. А саме Польщі та Литви, які на початку 1990-х мали приблизно однакове комунальне господарство і схожий набір проблем.

Обидві країни зробили рішучий крок від “совка” – усі ЖЕКи були приватизовані, а всі дотації їхньої діяльності – припинені. До слова, цього кроку в Україні поки не зробили – бюджетна підтримка комунальних підприємств залишається для політиків чудовою формою демонстрації своєї турботи про електорат.

Але після цього Польща і Литва пішли різними шляхами.

Польща на законодавчому рівні прописала обов’язковість створення житлових товариств – аналога українських ОСББ. Це був дуже непопулярний крок – адже ніхто не хоче брати на себе відповідальність.

Але в той же час завдяки цьому в країні дуже швидко виник ринок управителів. Цьому сприяла і спеціальна система приватизації ЖЕКів, яка стимулювала їх подрібнення. Як наслідок, з’явилася велика кількість учасників ринку, що конкурують за клієнтів.

Литва пішла набагато консервативнішим шляхом – створення ОСББ було добровільним. Тому й досі лише близько 50% литовських будинків зуміли самоорганізуватися.

До чого це призвело? Щоб отримати відповідь, досить проїхатися цими двома країнами. Особливо в глибинці. Різниця в кількості утеплених будинків одразу кидається у вічі – й не на користь Литви.

По суті, ринок комунальних послуг у Литві було створено лише в найбільших містах: Вільнюсі та Каунасі. А в невеликих містах, де відсоток створення ОСББ особливо низький, колишні радянські ЖЕКи залишаються монополістами. З усіма наслідками, що звідси випливають.

Україна зараз перебуває на роздоріжжі і може піти як польським, так і литовським шляхом.

Втім, виходячи з тенденцій останніх років, не виключений і третій шлях, де реформи залишаться на папері.

За такого сценарію навіть не найвдаліший досвід Литви буде для України нереалістичним. Все ж таки там пішли на приватизацію ЖЕКів, а не залишили їх у комунальній власності. Це, як мінімум, не закриває шлях на ринок для приватних компаній.

 

Інфографіка: worldbank.org

В Україні поки що немає і цього. Субсидування на місцевому рівні своїх ЖЕКів-керуючих (по суті – з кишень самих українців) закриває шлях до зростання ринку управителів, а також до підвищення якості їхніх послуг.

Руйнування монополії – ключове завдання на 2019 рік. Завдання не менш важливе, ніж вибори. Адже без відповідальних власників не буває відповідальних громадян.

А отже, не отримавши можливості реалізувати свої права, громадяни приречені чекати “милостей” від місцевої влади.

І наостанок – кілька слів про тепломодернізацію і створений Фонд. Він фінансується за рахунок держави і західних донорів рівною мірою, але ключовою умовою є повна прозорість видачі фінансування.

Таку прозорість може забезпечити лише створення ринку комунальних послуг. Ринку, де вирішальне слово залишається за власником житла, який, нехай і методом проб і помилок, але буде створювати ОСББ і обирати надійного управителя. І цей новий управитель вже зможе надати послуги для ОСББ, створити проекти та допомагати провести тепломодернізацію.